Стратегічним завданням світової спільноти наприкінці ХХ ст. – початку ХІХ ст. є забезпечення сталого розвитку суспільства, що передбачає існування та розвиток цивілізації в умовах збереження природного середовища для сучасних і майбутніх поколінь. Досягнення цілей сталого розвитку, насамперед, потребує зміни суспільної свідомості на основі нових світоглядних орієнтирів і цінностей. Найбільш ефективним інструментом формування нового світогляду світовою спільнотою визнано екологічну освіту, результатом якої є екологічна культура. Саме тому, діяльність закладів освіти має бути спрямована на формування у дітей і молоді екологічного мислення, цінностей та стилю життя, що характеризують сформованість екологічної культури.
У контексті досяжності Цілей сталого розвитку розумне споживання ресурсів планети і товарів різних категорій людством є одним із пріоритетних напрямків подальшого розвитку нашого суспільства в цілому і українського, у тому числі. Адже надлишок товарів, який населення викидає на смітник стає одним із факторів ризиків для нашого майбутнього.
У сучасних умовах трансформації системи вищої освіти особливої актуальності набуває проблема реалізації принципу науковості, як ключової складової професійної підготовки майбутніх учителів природничої освітньої галузі. Формування майбутніх учителів сучасного покоління, здатних мислити критично, діяти інноваційно та впроваджувати наукові підходи у професійну діяльність, вимагає чіткого методологічного обґрунтування освітнього процесу.
У статті розглядаються особливості оцінювання здобувачів освіти з біології в умовах Нової української школи. Акцент зроблено на трьох групах очікуваних результатів: знаннєвій, діяльнісній та ціннісній. Проаналізовано зміни в підходах до оцінювання, окреслено роль формувального оцінювання та надано приклади оцінювальних інструментів, орієнтованих на компетентнісний підхід у вивченні біології.
Міграція значної частини українських родин із безпекових міркувань за межі України спричинила тривале перебування багатьох здобувачів загальної середньої освіти в освітніх системах інших країн. В умовах повоєнного відновлення України очікується повернення учнів до закладів загальної середньої освіти й постає завдання не лише подолання освітніх розривів, а й поступової дидактичної реінтеграції. Одним із аспектів такої реінтеграції є адаптація учнів до вітчизняної методики оформлення задач з фізики. У вітчизняній методиці навчання фізики оформлення задач виконує не лише контрольну функцію, а й виступає засобом формалізації мислення, розвитку наукової мови та логічної структури викладу. Зазвичай воно включає повний запис умови, обґрунтування вибору формул, поетапні обчислення з позначенням одиниць вимірювання та остаточну відповідь.
Освіта постійно розвивається, адаптуючись до сучасних викликів і потреб суспільства, що зумовлює появу нових завдань і підходів до навчання [2, 5]. В умовах стрімкого науково-технічного прогресу навчальний процес має постійно оновлюватися, використовуючи інноваційні методи та цифрові технології для підвищення якості освіти. Сучасна школа стає простором для творчості та самовираження, де інтеграція міждисциплінарних підходів дозволяє розкрити індивідуальний потенціал кожного учня [1]. Таке навчальне середовище покращує формування гнучкого мислення, здатного адаптуватися до змін та містить нестандартні рішення в динамічних умовах сучасного світу. Крім того, важливим завданням є впровадження дослідницької компетентності, особливо на урокахбіології, де практичні й експериментальні методи навчання сприяють розвитку наукового мислення та пізнавальної активності учнів [6].
Сучасний етап розвитку освіти характеризується стрімким впровадженням інформаційно-комунікаційних (цифрових) технологій в освітній процес. Особливої актуальності це набуває у галузі природничо-математичних дисциплін, зокрема фізики, де розуміння абстрактних понять та складних явищ часто потребує розвиненої просторової уяви та здатності до візуалізації. У цьому контексті віртуальний експеримент постає як потужний педагогічний інструмент, здатний якісно змінити підготовку майбутніх вчителів фізики, формуючи в них необхідні навички візуалізації. Проблема формування навичок візуалізації у майбутніх педагогів є надзвичайно важливою. Вчитель фізики не лише передає знання, але й допомагає учням усвідомити фізичні закони через наочні образи та моделі. Недостатній рівень розвитку цієї компетентності у випускників педагогічних закладів вищої освіти може призвести до формального засвоєння знань учнями, ускладнити розуміння ними складних явищ та знизити інтерес до вивчення фізики.
Широке використання інформаційно-комунікаційних технологій і цифрових засобів в освіті викликає необхідність формування цифрових компетентностей усіх учасників освітнього процесу. У здобувачів освіти це зумовлено потребами їх успішного навчання, у педагогічних працівників – необхідністю ефективного провадження професійної діяльності і забезпечення високої результативності навчального процесу, у керівників закладів освіти – намірами створити продуктивне освітнє середовище [1]. Тому важливо усвідомлювати сутність цифрової компетентності та її складники для кожної категорії учасників освітнього процесу, зокрема для вчителя як ключового провідника цифрової трансформації освіти [2].
У сучасних умовах фундаменталізації освітнього процесу розвиток самоефективності педагогів природничих наук набуває особливої актуальності, оскільки від цього безпосередньо залежить якість підготовки майбутніх фахівців та формування глибоких фундаментальних знань учнів. Розглядаючи саме поняття самоефективності, потрібно враховувати її багатовимірність, що охоплює як професійні компетенції викладача, так і його особистісний розвиток. Сучасні наукові дослідження, зокрема роботи А. Бандури, доводять, що віра у власні можливості відіграє визначальну роль у формуванні педагогічної майстерності та здатності адаптуватися до змін у динамічних умовах освітнього процесу [1].
В умовах цифровізації суспільства, глобалізації, збільшення ролі Інтернет технологій зростають вимоги до професійної підготовки педагогів, зокрема вчителів фізики. Сучасна освіта ХХІ століття реформується, перетворюється, найголовніше здійснює перехід від усталеної традиційної форми навчання до інноваційної. Актуальності набуває поєднання вивчення природничих дисциплін (фізики) та іноземної (англійської) мови, таким чином, освіта стає двомовною, проте, це вимагає не лише «ідеального» знання предмету, а також вміння проводити навчальний процес англійською мовою. У такому разі, сучасний вчитель фізики повинен поєднати методичну та фахову іншомовну компетентності. Саме тому, виникає необхідність у переосмисленні структури та видозміненні професійної підготовки майбутніх педагогів, розроблені ефективних шляхів її формування в умовах поєднання предметного та мовного компонентів.